Консультація для
батьків "Гіперопіка – необхідність чи небезпека"
«Любові
багато не буває» - часто так думають
більшість жінок, особливо ті, яким пощастило стати матерями. Всю свою турботу,
ніжність і любов вони готові віддавати малюкові сповна. Матері не замислюються,
що всього має бути в міру, а надлишок чого-небудь, у тому числі і турботи, може
загрожувати поганими наслідками і вкрай негативно позначитися на подальшому
формуванні особистості дитини.
Кожні
батько й мати піклуються про благополуччя й безпеку своєї дитини. Це природно,
коли малюк потребує допомоги дорослого, щоб реалізувати й задовольняти свої
потреби.
Відповідна
допомога батьків дозволяє дитині розвиватись у різних сферах: емоційній,
соціальній, фізичній, інтелектуальній та пізнавальній. Звучить логічно.
Бігати
за дитиною з їжею, скрізь возити її у візочку, зашнуровувати взуття та одягати,
оберігати від ударів або зідраних колін – також має сенс і підстави. За умови,
що це відповідає віку дитини та етапу її розвитку!
Адже
чотирирічний малюк може йти пішки на прогулянку й не потребує перевезення у
візочку, в якому вже практично не поміщається. У свою чергу, п'ятирічна дитина
може сама зашнурувати черевики і сказати, що голодна, її вже не треба годувати
з ложечки.
Однак
якщо ми зашнуровуємо взуття, кажемо щось замість дитини, а прогулянки – це
завжди їзда, то можна стверджувати, що таку дитину утримують під ковпаком або ж
під «оберігаючою
парасолькою». У даному випадку – це атрибути
гіперопіки.
У
чому ж виявляється гіперопіка? По-перше, у прагненні матері все вирішувати за
дитину, що вже підросла: що їй їсти, що одягати, з ким дружити, у що грати, що
читати і так далі. Список сфер життя дитини, які потрапляють під мамин контроль
- нескінченний.
По-друге,
навіть якщо дитині під силу та чи інша задача, все одно за неї візьметься мама.
Вона завжди прагне вирішувати проблеми за неї, не даючи права на прояв
самостійності і твердості характеру.
По-третє,
мама відповідає за вчинки своєї дитини, позбавляючи її вміння брати на себе
відповідальність.
По-четверте,
мама не дає права на особистий простір, займаючи його собою і своєю увагою.
Межі внутрішнього світу дитини безцеремонно порушуються вторгненням матері.
Наслідки гіперопіки: розчарування
У
батьків може бути чітке уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дитина, і
вони вважають себе запорукою або відправною точкою для цього.
Але
час минає й мати чи батько починають усвідомлювати, що діти не завжди
відповідають їхнім ідеалам, і це призводить до відчуття розчарування.
·
Коли дитина бачить
розчарування в очах своїх батьків, вона почується невдахою або гіршою за інших.
Наслідки гіперопіки: тривога та стрес
Також
варто взяти до уваги, що гіперопіка завжди супроводжується «виховною
гіперактивністю». Досить часто батьки
віддають своїх дітей на різні додаткові гуртки, навіть якщо вони зовсім не
подобаються малечі.
Поступово
це починає заганяти їх у стрес, а рівень тривоги стає схожим до того, що
переживають дорослі.
Батьки,
які занадто опікуються своїми дітьми, дуже важко переносять їхні помилки. Вони
роблять усе можливе, щоб виховати відповідальних людей, які мають імунітет до
помилок і невдач. А це неможливо.
Наслідки
гіперопіки: нездатність до поразки
·
У житті кожної
дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися
з власних помилок.
·
Діти, які виросли
під гіперопікою, самі стають собі суддями.
Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність,
то занурюються в депресію та починають руйнувати себе.
Дайте
більше свободи своїй дитині, будуйте стосунки з нею на позиціях взаємоповаги,
довіри, свободи і любові, тоді Вам вдасться виховати самостійну і незалежну
особистість.
Що ж робити батькам, які усвідомили свою гіперопіку?
· Перестаньте
тотально контролювати дитину.
· Намагайтеся
надавати дитині більше свободи, дозволяючи обирати, на які гуртки ходити, який
одяг носити, з ким дружити тощо.
· Просіть
дитину надати вам допомогу. Винести сміття, купити хліб, забрати молодшу дитину
із садка (доручення мають відповідати віку дитини).
· Заохочуйте
прояв ініціативи.
· Не
вимагайте від дитини абсолютного послуху.
· Дозволяйте
дитині виявляти почуття.
· Якщо
дитина намагається щось зробити самостійно, не поспішайте пропонувати допомогу.
Цілком ймовірно, вона впорається самостійно.
· Ставтеся
з повагою до особистого простору дитини.
· Дозволяйте
дитині помилятися. Розкажіть їй, що будь-яка помилка – це зростання! Можливість
набуття нового досвіду.
· Обов’язково
хваліть, якщо дитина впоралася з чимось самостійно.
